Дезорганізована або тривожно-уникаюча прив’язаність.
Сьогодні йдемо в те місце, де вам слід нервово здригнутися та матюкнутися. Ця безодня відчаю та нервів зветься дезорганізована прив’язаність.
Формується у діточок, яким батьки не дають геть нічого. А якщо й дають - то лише побої та команди. Дитина виростає тривожною, бо має весь час “сканувати” батьків на предмет їхнього настрою і пристосовуватись до нього. І водночас такі діти геть зневірені, що їх можна любити, розчаровані та відсторонені.
Тобто, в них є обидві нездорові стратегії: тривожність та уникання. Це як “я й розумна, і красива”, тільки - “в мене й невроз є, й почуттів немає”. Таке собі лячне Бінго.
Такі люди йдуть у відносити, прагнуть їх більше всього на світі, до одержимості, але вміють будувати лише зруйновані стосунки. І будують саме їх.
Вони гіперчутливі до свого партнера, вкрай образливі, вимогливі, хвилина - і вони вже холодні, відсторонені, випадають з контакту, самі нічого не дають і взагалі недоступні.
Якщо дивитися в їхні емоційні потреби, то там є дефіцит, скажімо так, усього. І любові. І поваги. І тактильності. І прийняття. І безпеки. І близькості... Це все їм треба і бажано, миттєво і безмежно. Якщо партнер не хоче давати - матиме проблеми.
Що робити?
Зараз не буду писати прям “тікати”, тільки тому, що насправді таких людей доволі багато, і хтось може впізнати тут себе. Але цим людям також треба знати наскільки з ними буває важко. Це як жити з роботом, в якого збиті налаштування на прояв емоцій і будь-яка зовнішня подія, навіть чиєсь слово, може призвести до будь-яких несподіваних реакцій. Цей робот може видавати 10 емоцій за хвилину або навпаки вимкнутися. І ніяких інструкцій до нього немає. Поводиться наче хоче любові та піклування. Але робот, тому всередині холодно і сам любов не виробляє. Метафора кепська вийшла, але яка важка тема, така й метафора.
У мене є багато співчуття до історій та дитинства таких людей… Здається, що батьки навіть не намагалися любити їх.
Але я й розумію реальних партнерів цих самих людей, яким вони влаштовують пекельні гойдалки…
То моє питання адресовано читачам, хто бачить в собі риси дезорганізованої прив’язаності.
«Дитинство закінчилося коли? Зазвичай давно. То чому ви досі нічого не змінили?»
Це ж видно, що “Я будую стосунки, що нікому не приносять щастя”. І видно, що “В мене навіть з собою гарних стосунків немає”. “Я геть не насолоджуюсь життям” - видно! То, якщо ви вже не дитина, полагодьте себе. Перебирати нових і нових партнерів, щоб знайти десь неіснуючого як Єдиноріг, ідеального - не вихід. Та якщо він і є, тривожно-уникаючого щастя він собі не обере.
Керуйте самі своїм щастям. Тести на тип прив’язаності в мережі є. Знання є. Психологи є. Книжки є.
Хай щастить!
Поради щодо покращення стосунків. Слухати та чути.
Ті, хто дочитав досюди, вже знає, наскільки відрізняються найбільш поширені типи прив’язаності. Але це не має означати, що в будь-яких відносинах ви приречені на непорозуміння та самотність.
Найперша справа для покращення стосунків - це навчитися чути іншу людину.
Зазвичай обидві людини в парах скаржаться, що роками (вдумайтеся РО-КА-МИ!!) почуваються непочутими. Було 100-1000 розмов, але “він/вона мене не разу не почув/почула”. То що ж то за глухота така вибіркова, яка чує, наприклад: “Приходь їсти суші”, але не чує: “Мені треба більше уваги/спокою”.
Зараз заберіть дітей від екранів - буде трохи боляче.
Тут треба розгорнути вашу зброю проти вас. Ті люди, що скаржаться, що їх не чують, самі ніколи НІКОЛИ не чули свого партнера. Тобто, в нас у всіх є якесь дивне очікування, що слухати треба саме мене! Що саме я правий! І ми чомусь впевнені, що ми-то іншого слухаємо і розуміємо. Навіть, якщо людина каже прямо протилежне:
“Ти мене не розумієш і не чуєш”.
“Ні, я-то тебе добре розумію, просто ти НЕ ПРАВИЙ/НЕ ПРАВА!”
Тобто вихід здається таким очевидним - змінися! Підтвердь мені мою правоту, що вся проблема в тобі.
Оце й є основна проблема непочутості. Ми всі знаходимось у дитячій наївній позиції, що світ обертається навколо мене, саме мої почуття та думки є вірними, а відчуття власної правоти є достатнім підтвердженням правоти у спорі.
А ще є особливість людини, що колись мала хоча б одну-єдину думку, що вона з того часу вважає себе розумною. І відповідно, ЗНАЄ. Причому ми думаємо, що знаємо все. Достатньо того, що “Я так сприймаю”. І ми трішки засліплені цим. Нам здається, що “Я знаю й те, що думаєш чи робиш ТИ”. І таке приписування доволі правдоподібно виглядає зсередини своєї голови. Навіть не виникає думки запитати в людини, чи це правда.
“Ти маніпулюєш мною своїми сльозами!” - “Ні, мені погано!” - “Так побач, що ти маніпулюєш і перестань це робити, бо я ж так сприймаю.”
“Та новенька на роботі така підступна, підла” - “Чому?” - “А от я відчуваю так! І це значить так і є! Я ніколи не помилялася.”
Тобто, проблема непорозуміння - нездатність людини вийти з обмежень власної правоти. Всі ми боїмося нарцисів, так? Так ось - у цьому місці всі ми нарциси, обмежені своїм егоїзмом.
А чому має бути тільки одна вірна правда? Якщо ми маємо 2 різні людини, то вочевидь, нам треба порозуміти їхні 2 правди, а не шукати одну, щоб другий підлаштувався і втратив свою.
Яка може бути корекція? Навчатися нормальному діалогу в парі.
Вправа 1. “Я вірно розумію?”. Всі свої припущення треба перевіряти.
“Ти сказав, що я могла б і виспатися за 10 годин тому, що хотів мені подорікати, що я лінива? Бо я так подумала і образилася.”
“Ти так подивилася на мене, що мені здалося, що ти злишся. Це так? Бо якщо я тебе образив чимось, я хочу знати”.
Уточнюйте. Не домальовуйте. І спершу почніть слухати іншу людину, а не чекати, що вона почне слухати вас. Бо не дочекаєтеся.
Вправа 2. “Я чую…” Коли вам щось кажуть образливе, спробуйте спочатку повторити за співрозмовником. От прям дослівно, як папуга. Поки ви будете повторювати, зміст сказаного може стати почутим для вас.
“Я вічно чекаю на тебе, поки ти збираєшся, ми вічно запізнюємося і потім друзі дивляться на мене як на брехло”.
То замість: “А ти бачив скільки в мене справ! Міг би мені допомогти дитину збирати…”, треба сказати спочатку: “Я чую, що ти сердишся тому що ми вічно запізнюємося і тобі здається, що це із-за мене, а потім друзі вважають тебе брехлом.” Дословно повторити! Повторення дає уявлення про почуття, які ховаються всередині слів. Мозок буде “заливати” їх змістом і ви будете сприймати безпосередньо сказане вашою близькою людиною, а не тільки своє розуміння.
Проблема непочутості. Ще порада.
В людини є інтелектуальна система обробки інформації (розум, думки, когнітивні установки, моральні принципи), і є емоційна система (почуття, бажання, підсвідомі імпульси). І їх навіть можна виміряти - в людини з добре розвиненою інтелектуальною системою буде високий IQ , а в людини з розвинутою емоційною системою - високий EQ (емоційний інтелект). І цінності в обох системах різні!
Основне правило “почутості” буде виглядати так - для гармонійного спілкування переходь в ту систему, з якої до тебе звертається інша людина.
Якщо тобі кажуть: “Дивись, кран знов зламався” - це суто інформаційне спілкування, яке йде з інтелектуальною системи. І відповідь: “Ти вічно чимось незадоволена”, що виходить з емоційної системи, почне сварку.
І так само, якщо кажуть: “Мені треба твою підтримку, мені самотньо” - явний запит до емоційної системи і відповісти “Так займися якимись справами” - теж залишить людину з почуттям непочутості та почне сварку.
Нормальне спілкування виглядає так: "Дивись, кран знов зламався" - "Ти зараз маєш на увазі що я поганий господар у своїй хаті, чи що кран зламався?" - "Що кран зламався" - "Добре. Буде час - я подивлюсь"
Чи так: “Мені треба твою підтримку, мені самотньо” - "Ой, моя лапочка, йди обіймусі... Чи тебе вислухати? Чи пожаліти?" - і все, ви Джедай відносин.
Емоційна система - емоційна відповідь, інтелектуальна - інтелектуальна.
Це навичка, яку треба напрацювати.
В інтелектуальній - вирішення проблем, робочі, побутові питання.
В емоційній - обговорення емоційних потреб, стосунків з людьми, питання близькості.
База така - не схрещувати. Начебто не складно.
Принципи нормального діалогу в парі.
Я здалека хочу нагадати вам задля чого ми йдемо у відносини та створюємо родини. Задля задовільнення наших емоційних потреб. Бо ми всі шукаємо любові, розуміння, підтримки, прийняття та близькості. Ми хочемо проживати своє щасливе життя, розділяючи його з кимось, кому на нас не байдуже. Хочемо віддавати свою ніжність, кохання і щось отримувати навзаєм. Чути й казати приємні слова одне одному, разом посміхатися та сумувати.
Але, вже перебуваючи у стосунках, ми чомусь спершу забуваємо саме про емоційні потреби. І заміняємо спілкування на суто-побутове чи матеріалістичне: “Що б таке приготувати?”, “Як там діти?”, “А скільки це коштує?”, “А зроби ось це”.
І думаємо, що про наші емоційні потреби подбає партнер, причому без прохань. Бо він чи вона вже намагалися робити це на початку відносин. З чого б йому зупинятися?
Звісно, що ніхто про наші емоційні потреби спеціально не думає і не питає. А далі ми лише тихо дивуємось, куди повільно зникають задоволеність стосунками та почуття до партнера.
Більш тривожні партнери починають трубити тривогу, заводити розмови, але вони зазвичай не знають, про що насправді треба просити. Вони просять про подарунки, чи про конкретні дії (це у найкращому випадку), або просто сваряться та всю провину звалюють на іншу людину, яка може бути взагалі не в курсі, що таке емоційні потреби.
А просити насправді треба про нормальні діалог в парі щодо емоційних потреб кожного.
“Мені все частіше стає самотньо. Ти мені більше потрібен зараз. Можемо спланувати прогулянку разом, щоби просто поспілкуватися?”
“Мені так треба зараз спокій. Я так втомився. Давай обіймемося та мовчки посидимо? Мені це завжди допомагає.”
“Я так викладаються на роботі, мені так важко зараз. Можеш мені сказати, який я молодець що все це роблю? І що ти бачиш скільки всього я роблю.”
“Я буваю злою, бо незадоволена своїм життям зараз. Мені треба дружню розмову. Допоможи мені розібратися що не так.”
Такі прохання не так вже й важко виконати. Посидіти. Послухати. Поговорити. Погуляти. Обійняти. Набагато важче відгукнутися на потік образ та претензій, що ти мені вічно всього не додаєш…
Тому пропоную вам шукати всередині своїх претензій власні емоційні потреби та звертатися до партнера по допомогу саме з ними, а не просто зі злістю чи роздратуванням.
Авторка: Оксана Дьяченко
Проблеми у відносинах. Частина 1
Проблеми у відносинах. Частина 2