Зі злістю в людини в наші часи доволі цікава історія. З одного боку – інстинкт є, дістався нам від хижаків. А з іншого – ну це, як би, не можна і фу.
У когось це «не можна» виникає тому, що в дитинстві батьки прибігали до погроз, тиску, насильству і дитина ідентифікувалася з більш м’яким опікуном, або проста налякалася, тобто з неї фізично «вибили» всю злість.
Або «не можна», бо батьки наклали таке табу. «Не можна сердитися на мати, їй же так важко», «Ти що, злюка? Фу, як це погано. Думай головою, а не кулаками». Насправді дитина переймає не прямі слова батьків, а їхню власну манеру поводитися з гнівом. І зазвичай тут самі крайнощі: або повна відмова, або погано стримувані роздратування чи лють.
Тому і виходить, що гнів або заборонений, або є перекіс в сторону легкого звалювання гніву на голову всім необережним, хто поряд.
Що маємо? Обидва шляхи нездорові, бо полярні.
- Немає зовсім гніву.
Виглядає як «Я делікатна витончена людина, яка не гнівається», «А я взагалі не злюся», «Я злюся, але нікому нічого не кажу», «Я кажу, але так, що мене чомусь не чують і нічого не змінюють». Це все варіанти одного й того ж самого.
Наслідки – я не можу бути сильною людиною, захищати і відстоювати себе.
- Забагато гніву.
Виглядає як «Я правдоруб», «Я вовчара», «Я ж правду кажу», «Це їхні проблеми, що вони так реагують»).
Наслідки – я псую відносини з близькими, а інколи взагалі зі всіма, з ким перетинаюсь і весь мій імідж собаці під хвіст.
І обидві категорії геть незадоволені собою. Перші почуваються слабаками, а другі – якимись нестриманими демонами.
Гарна новина в тім, що в цієї загадки точно є відповідь на питання: «А як ще можна, щоб то була не «агресія курця», а «агресія здорової людини» і ми туди рухаємось.
Маленьке завдання: Спробуйте спостерігати що викликає у вас роздратування та незадоволення впродовж 1-3 днів і в щоденнику можна записати такий собі список особистих тригерів.
Тригер – це те, що різко «перемикає» з одного психологічного стану (відносний спокій) в інший (лють, роздратування, образа, біль, ревнощі, заздрощі та т.і.)
Про пасивну агресію
Сьогодні про тих святих людей, в кого «немає гніву» / «а я ніколи не серджуся».
Особливим проявом злості є пасивна агресія. Це така собі агресія без слів: «ні», «мені це не подобається», «йдіть у дупу».
Тобто, чимось я незадоволений (а я не можу всім завжди бути задоволеним»), але сказати іншому не можу, бо соціальні ж стандарти спілкування, нехай їм грець.
Наприклад, колега вам каже: «То ж нічого, що я не встиг вчора зробити отой шмат роботи, що ти доручила? Вчора в дружини був День Народження і я пішов раніше. Тільки начальству не кажи, гаразд, друже?». І тисяча смайлів.
А ви на його роботу дуже розраховували. Більш того, від цього залежить, чи отримаєте ви від начальства люлів. Але ж тут друг… І День Народження дружини… Все розумію.
У кожної людини у цій ситуації буде своя реакція. Але ми зараз подивимось на тих, хто «проковтнув» це, посміхнувся другу: «Ги-ги, як класно, що в дружини День Народження. Вітаю» і пішов це перетравлювати.
Що з такою людиною відбувається всередині?
- Вона почувається обпльованою (бо не захистила себе)
- Їй тепер вигрібати від начальства (це додасть бензину в бак її гніву)
- Їй треба щось робити зі своїми негативними почуттями, якось їх утилізувати, а себе втішати (це ми будемо заїдати, наприклад)
- А ще є почуття до того самого колеги... Яке ж саме? «Сука ти, а не друже» - ось яке.
І наступним разом, коли «друже» зустрінеться, радість до його появи буде не настільки ейфорійною, як раніше…
І чи захочеться його покликати із собою на обід попліткувати? Та не так вже й сильно…
А коли він поскаржиться на те, що перепив на тому Дні Народженні і тепер башка гуде, що за думки прийдуть в голову? Співчуття? Добре, але «не від всього серця».
Що буде далі? Ви віддалитесь. І це – пасивна агресія. Скоріш за все будуть більше формальні стосунки. Це – пасивна агресія. Пліткуєте про нього, скаржетеся? Це – пасивна агресія. Зневага до нього? Вітаю, це взагалі Бінго пасивної агресії.
І тут є розгадка, чому у дружніх робочих колективах зазвичай насправді такий серпентарій.
Доречи, всі окремі люди у серпентарії вважають себе «добрими» і пишаються, що уникають відкритого гніву. Пасивна агресія – проблема «добрих» людей.
До чого я вела… Якщо агресія не усвідомлена, це не значить, що її немає. Це значить, що ви відмовляєтесь її бачити і вона тече у світ по інших каналах. Тече і руйнує щирість, довіру, любов та просто добрі відносини. Людина з мого прикладу не може зрозуміти, що то не «друже» - сучара, то вона ані слова не сказала на свій захист, не розібралася. Бо «добра» ж людинка і табу на гнів.
Маленьке завдання: Згадайте тих людей, кого ви підозрюєте, що він/вона є «лицемірним», «нещирим», «поганим» або ви просто його недолюблюєте. Краще письмово. І подивіться, яку пасивну агресію ви до цих людей застосовуєте. Вірно – ВИ до них.
Напишіть, напишіть, пора німба знімати.
Про вибухову агресію
Тепер трошки про тих, хто свою злість ледь втримує. Про тих, хто дають собі тисячі обіцянок: «Більше ніколи не нагиркаю на ту бабусю, яка роздає дітям цукерки», «Більше ані слова вчительці сина про її освіту та характер», «Та й з клієнтів посилати не треба було».
От ця клята агресія…
Пропоную метафору. Припустимо, людина завела собі нечемного собаку. Інколи той собака сидить спокійно, а інколи – починає гирчати, лаяти ти кусатися. Всі сусіди того собаку бояться. А господар собаки намагається його виховати, кричить на нього, може навіть тріснути, але собака все рівно не виховується. А ще й забитий. Коли не кусається, сидить з піджатих хвостом, нелюбимий та нещасний. Він же «поганий собака». А потім, коли господар в черговий раз його пне, той собака стає ще злішим, у нього в голові: «Ааааааа! Скільки можна!!!» (звісно, на собачій мові), а тут поряд як раз чиясь сочна дупця… Хто такого собаку засудить?
Якщо метафора зрозуміла, перейду до висновків.
Людина звинувачує себе, що в неї є гнів. Вона ганьбить себе за той гнів, ненавидить той гнів, «як би не гнів…». Але винуватий не гнів. Сам по собі гнів є простою реакцією на те, що не подобається назовні чи всередині психіки.
Ганьбити себе за реакцію – це все рівно, що ненавидіти себе за те, що ти мерзнеш. То просто наслідок, що ти погано вдягнений. Одягнися нормально!
С гнівом - так само. Подивись на те, що саме тебе дратує, а не на саме роздратування. Зазирни в себе - і ти побачиш, що там, наприклад, постійна самокритика, де ти б’єш себе як той господар свого собаку. І тоді не можу ж я інших нахвалювати, а себе ганьбити - буду всіх… Чи причина в тім, що ти людей не любиш, бо з тобою самим погано поводилися найближчі. Ось тоді всі люди й дратують.
А гнів – то просто вогонь на тих дровах.
Завдання: Спробуйте простежити хоча б один ланцюжок: “Що всередині мене вибухає, коли я дратуюся об інших?”
Приклад. “Бісять ці самовпевнені пихаті оптимісти, яким все по барабану! Як можна в наші часи так веселитися?!”
- Що в цих людях поганого?
- Бо вони пусті, безглузді та безтурботні!
- А я сам?
- А я відповідальний, напружений, сконцентрований. Такий цілеспрямований, що аж око тіпається.
- То ти собі заборонив бути таким дурком, то і їм не можна?
- Так.
Ось ви й знайшли, що ваш гнів говорить про вас. Далі - ваша справа що з цим робити. Але такі люди можуть почати трошки менше бісити, бо (в цьому прикладі), я сподіваюся, людина усвідомить, що то не злість, а заздрість.
Якщо все вдалося - випишіть списком: “Що мене дратує в людях?” і почніть відстежувати про що це ПРО ВАС?
Про ауто-агресію
Далі - про найболючішу форму агресії. Це коли ми думаємо “Боже, яке кончене”, тільки про себе… Якщо вас зараз від цієї думки передьоргує, то мушу вас розчарувати - це найчастіша історія з гнівом. І людина з пасивною агресією, і з вибуховою більш ніж половину імпульсів незадоволення спрямовує всередину, на себе. І лише меншу частину хоч якось усвідомлює.
У аутоагресії багато форм:
Самокритика: “Я невдаха / я поганий”
Заборона собі: “Та ні, не піду на нову роботу, щось змінювати страшно / бо в мене нічого не вийде” / “Яка тобі відпустка? Багачка чи шо?”
Сумніви у собі, позиція Жертви: “Та що ж я можу? Є обставини…”
Почуття провини та сорому: “То моя провина, я все зіпсував. Бо це ж я…”
Покарання себе: “Піду нап’юся”
Саморуйнівна поведінка: “Вона все рівно не може такого як я любити, все рівно все буде зіпсовано. То яка різниця чи старатимусь я задля неї сьогодні”
Якщо ви помітили, аутоагресією я називаю ВСЕ, що стримує і тим самим руйнує власний потенціал, заважає жити активним життям, зростати, будувати, покращувати. Бо це все є відмова Собі. А відмова собі (від Батьківскої частини), викликає незадоволеність у тієї частини, що бажає (Дитячої частини), злість на того, хто забороняє. І що тоді? Правильно, внутрішній конфлікт, ауто-агрессія.
Кожен раз, коли ви відчуваєте незадоволеність, але нічого з цим не робите - ви “ковтаєте” маленьку порцію отрути злісті і вона починає вас жерти зсередини: “Знов я не зміг… постояти за себе / владнати це / зробити це / не звертати уваги. Ну як завжди…”
Нериємна частина розмово… Бо немає нічого сумнішого, ніж людина, яка на своєму боці рідкіше, ніж на боці будь-кого іншого.
Вправа для гурманів самокопання:
Якби зараз я запитала вас ЧОМУ ви досі маєте проблеми:
1. В житті?
2. Відносинах?
3. На роботі?
4. У характері?
Що б ви відповіли? Спробуйте не довго міркувати, а просто швидко видати короткі відповіді на всі 4 питання… Якщо є час, то письмово.
Впевнена, що серед відповідей буде весь ваш власний садо-мазо набір аутоагресивних тверджень та відмов Собі. Навіть якщо то “На роботі начальник дурень” - що це, як не ваша позиція Жертви? Туди ж відносимо “А він!...”, “А вона ж…”, “А часи які ж…”
Трясця, да хто ж за вас буде жити ваше чудове життя? Хто має побудувати для вас ідеальні умови?
Як виглядає доросла агресія
Маленьке резюме попередньої інформації.
! Злість є у всіх, що б ви про себе не думали. Просто тому, що всі ми з вами на одну половину - хижаки, і лише на другу - калібрі чи панди.
! Агресія може бути активною та пасивною. Активна - дійова або руйнівна, пасивна - неусвідомлена і руйнівна.
! Агресію людина може направляти по 3-м каналам:
- руйнуючи себе (аутоагрессія та пасивна);
- руйнуючи інших та відносити (вибухова та пасивна);
- та спрямована на захист та покращення свого життя (усвідомлена сублимована агресія), про яку ми поговоримо сьогодні.
Третій варіант - це і є та сама “доросла позиція”, про яку сучасна людина чує, але частіше за все не бачила, як і ту саму “любов до себе”, яку всі шукають.
Алгоритм дорослої агресії виглядає приблизно так:
Я дивлюсь на своє життя / іншу людину / себе / обставини - Я незадоволений - Я злюся - Я прямую енергію незадоволення щоб виправити це.
Якщо ця конфронтація з людиною - я або захищаю себе (не вибухово, а якимога більше делікатним діалогом, бо все-ж таки злість на захист кордонів і виробляється), АБО, якщо не можу виправити, я беру відповідальність за свої реактивні емоції на себе і виправляю своє життя десь в іншому місці (це називається сублімація).
Приклади. Бісить все на роботі. А там, бляха, велика корпорація, як її виправиш?... Я збираю докупи свою злість і направляю її у свій новий бізнес-план, де я б сам створював власні правила, за якими буде працювати моя фірма.
Або бісить родич, з яким побудувати кордони не вдається, але ти його любиш і розривати стосунки не хочеться. Найчастіше це хтось з батьків. Тоді ти все рівно береш відповідальність за свою злість на себе (“людина може бути будь-якою, але моя злість є моєю реакцією”) і довго шукаєш відповіді, як пройти собі сепарацію по книжках та психологах. І виправляєш себе. Не людину. Гараздоньки?
Тобто, весь секрет в тім, що злість має бути використаною! Інакше вона залишається неусвідомленою і тече по інших каналах, як їй заманеться, і щось - та й зруйнує.
Завдання:
- Спробуйте суб’єктивно підрахувати, скільки у вас злості і роздратування (все бісить / ну так, сильно всім незадоволений / трохи-таки незадоволений / та ні, все нібито непогано). Це і є вашим потенційним об’ємом для змін.
- А потім згадайте свої мрії або складіть нові, “як я хочу жити за 5-10 років”. Поставте дати до кожної мрії.
- Складіть покроковий план як досягти - від сьогодні до тієї дати.
- Як бісять сусіди / начальник / чоловік / дружина / діти / комарі / дієта - спробуйте “назло їх всім” піднятися на наступний крок до цілі. Зробіть ворогів невдахами на вашому тлі! Немає плану - на хвилі незадоволеності почніть шукати нові можливості, тобто рити інет - “де лежать можливості”. Чи присідайте…
Як собі допомогти у проживанні злості
Переходимо до того, що робити, якщо ви помітили в собі той чи інший вид нездорової агресії.
Ось ви помітили в собі пасивну агресію… Цю смердючу квіточку.
Пасивна агресія боїться прямих розмов. Вона тоді почувається як вуж на сковороді: “Та ну шо ти починаєш? Та я ж просто пожартувала”...
Але навчитися розмовляти прямо і вчасно - то ваша “зона зростання”. Це дуже лячно, незручно, язик буде німіти, обличчя червоніти, але без цього з болота не вибратися. Ви можете залишитися в болоті, але пам’ятайте яку ціну слачуєте.
Навчіться фразам: “Знаєш, мені зараз було неприємно, як ти сказала…”, “Я б не хотіла виходити у свій вихідний на роботу”, “Мені прикро, що ти зараз мене не зрозумів”. Ці фрази треба казати відразу, як ви помічаєте, що ображаєтеся чи “смикається” на щось. Спробуйте, там є в майбутньому солоденька плюшечка - згодом прийде самоповага, що ви так вмієте.
Є у вас вибухова агресія? Тут треба вчитися контролю емоцій, що часом буває дуже важко.
Кажуть, що вибухова агресія - то захист своїх кордонів. А ось і ніт! Будь-яка злість - захист своїх кордонів. Хто сказав, що треба горлати на людину? Хто сказав, що захищати кордони не можна просто розмовою? Діями? Відстороненням, якщо прям жах? Отож. Ніхто такого сказати не міг.
То це не стільки про кордони, скільки про активний “з піною з рота” захист свого небажання слухати і сприймати іншу людину. Зазвичай - це про те, що “я буду кричати, щоб не слухати тебе і не зазирати в себе”. Вибухова агресія боїться заглиблення почуттів, бо вона насправді ніколи не про злість.
Тут, на жаль, легкої поради, немає. Окрім кращого розуміння себе нічого не допомагає. Порада як його поглибити, є у частині “про вибухову агресію”.
Але є й порада щодо екологічного проживання. Якщо “вибухає” злість - спустіть її десь у предмети. Можна погамувати папір, або завдати шкоди диванній подушці. Тиснути, бити чи поричати в неї, вибити з неї всю дурь. Емоція швидко мине і можна буде розмовляти вже з людиною. Інакше весь накал автоматично піде у сварку і це сварки неконструктивні, де ніхто нікого не чує.
Якщо ваша хвороба - то ауто-агресія, цей душний монстр, який тягне вас все глибше і глибше у існування безнадійної жертви, то вам треба буде поступово взростити в собі його протилежність - самоповагу і самоцінність. А, оскільки з цим завданням у минулому не впоралися наші батьки, тож, ваша ціль - виховати в собі саме такі батьківські фігури, які б нахвалювали вас зсередини і ніколи не сварили. На кожний випад внутрішнього Судді “Це ти все зіпсував! Якби ти краще старався…”, така материнська/батьківська фігура має говорити: “Та тобі взагалі не треба було старатися, то була не твоя ціль. Треба жити щасливо і робити те, що в радість. Ти - взагалі не твої дії, а твоя особистість. Ти унікальний, ти талановитий. Спробуємо ще?”. Така внутрішня фігура створюється самостійно. Справжні батьки не зміняться і ніколи вас так добре не підтримають, як ви самі. То говоріть собі всі ці теплі слова, сприймайте себе як гарну людину - і згодом це стане внутрішньою звичкою і внутрішній Суддя піде на пенсію, бо слова йому більше не дають.
Авторка: Дьяченко Оксана