Погляд партнера з тривожним типом прив'язаності.
Це так боляче, коли найближча людина тебе не розуміє...
Коли ти кажеш щось приблизно тисячу разів, а вона не чує, не реагує, нічого не змінює. Здається, чи я так вже багато прошу? Просто «не кажи цього». Просто «кажи мені це». Просто «вислухай мене», Просто «зрозумій мене!»
А у відповідь – чи роздратування, чи образи, чи тиша. І хочеться казати, казати, поки не докричишся. НУ ПОСЛУХАЙ МЕНЕ! ЦЕ ТАК ВАЖЛИВО!
А він чи вона не чує. І тільки підвищує голос. І тільки відвертається. І каже: «Все тобі не так! Не поводься як ненормальна!»…
І тоді єдиний висновок: то цій людині просто на мене байдуже. Мене не люблять…
І далі кожен потрапляє у своє власне пекло з самотності та відчуження. Таке собі покарання за те, що тобі треба від людини, яка обіцяла любити, - розуміння, прийняття, любові, уваги, підтримки. А виходить, що ти для неї ненормальна і бажання твої ненормальні…
…Це приблизний зміст всіх сварок, як його видно однією парою очей. В цьому місці людині здається, що вона у відносинах з нарцисом чи абьюзером, чи просто байдужою до себе людиною без почуттів, і треба це припиняти.
«Я ніколи не буду почутим. Мені ніколи не дадуть те, чого я так прагну…» або: "Ми просто надто різні, йому треба одне, мені - інше, це безнадійно..."
І якщо то була б уся правда – то була б трагедія.
Але на щастя, є ще погляд іншої сторони, який абсолютно несподіваним чином домальовує цю картину.
І є ще погляд в глибину себе, який пояснює, чому я саме так все відчуваю.
І ще погляд збоку, який відсвітлює причини цієї складної гри двох людей.
Всі ці погляди треба розвивати, щоб здобути надію для своїх відносин. І щоб розірвати замкнене коло сварок.
Але, на жаль, на цьому місці трапляються розриви, розлучення, зради. Люди не знаходять виходу, бачать лише свою частину правди і йдуть одне від одного знесилені, розчаровані, злі. Йдуть від "козлів" та "стерв"…
Чому ж наші близькі нас не чують?
Погляд партнера з уникаючим типом прив'язаності.
Перше, що слід сказати, що найчастіше уникаючими партнерами в парах бувають саме чоловіки. Зазвичай вони розвивають лише інтелектуальну систему і повністю знецінюють емоційну. Почуття, емоції - то якесь “фу” для уникаючих, вони витісняються у підсвідомість і не проживаються. Але, як справжні “сірі кардинали”, почуття керують чоловіками так само владно, як і жінками. Тільки жінки більше знають про себе.
Уникаючий (чи відсторонений) партнер зазвичай приймає за любов якісь дії та почуття обов’язку. Прямі слова та прояви емоційності або повністю відсутні, або виконуються автоматично, інколи навіть по “нагадувалках” на телефоні. Виніс сміття - я показав тобі, що я з тобою. Займаюся сексом - ну, типа, що не зрозуміло, що ти мені подобаєшся? Гроші на тебе заробляю - чому тобі цього мало і що ще тобі треба???!!!
Те, що бачать такі чоловіки у своїх шлюбах - що жінці “аби його критикувати”. То її проблема, що вона чимось незадоволена. Я все роблю правильно! Нехай себе не накручує - і все!
Вони часто скаржаться, що до весілля жінка була легка та весела, а тут раптом стала нудна та роздратована. Вони не заглиблюються у розуміння дружини і не шукають свою частину відповідальності за сварки. Бо щиро її не бачать. Я ВСЕ РОБЛЮ або Я ВСЕ РОБЛЮ ШО МОЖУ! Чому вона незадоволена??!! Чому чіпляється, якусь увагу їй подавай, якісь почуття! Понавигадують собі якихось почуттів і поводяться як капризні діти. Я, як можу, уникаю конфліктів… Взагалі не люблю конфлікти… А їй наче саме їх і треба. І, звісно, що я ображаюся і злюся, бо вона мене не чує, не хоче, щоб просто було спокійно, вічно чогось потребує. І, звісно, що я буду сидіть в комп’ютерних іграх, чи буду затримуватися на роботі, чи захочу спілкуватися з іншими, з ким легше - БО ХТО Ж МОЮ ДРУЖИНУ ВИТРИМАЄ з її характером?! Нехай дякує, що я ще й досі з нею.
З Відстороненими партнерами робота в терапії вважається вдвічі важкішою і зазвичай проводиться вдвічі довше. Такі партнери справді не бачать емоційних потреб своїх дружин. А що гірше - не знають і не визнають власних потреб. Це такі люди, для яких щирою відповіддю на питання: “Що ти відчуває?”, буде: “Хочу їсти, пити, полежати і сексу”. Більшого вони не відчувають.
Погляд на пару збоку.
Зазвичай незадовільнені потреби кожного в парі, де є Переслідуючи (більш тривожний партнер) та Відсторонений (більш уникаючий) призводять до того, що між ними виникають негативні цикли. Це коли сварки стають схожі одна на одну як дві краплі води.
“Дай мені увагу / повагу / любов / розуміння” - “Чого ти вічно починаєш? Що тобі не так?” - “Ти б міг оце й оце зробити / сказати” - “Та я те робив і се робив! Де вдячність?” - “А моя де вдячність, я вдесятеро більше роблю!” - “Та ти тільки сидиш у своєму телефоні” - “А ти?!” - “А ти?!”... Важкість та послідовність аргументів у циклах відрізняються, але всім у них погано та тяжко. Кожен вважає себе правим, а інший ніби то не чує. І раз на тиждень / день / місяць цей цикл повторюється.
Тепер поглянемо на емоційні процеси в кожного з партнерів збоку.
Рано чи пізно Уникаючий партнер починає провалюватися “у себе”. Це неминуче, бо така людина майже не проживає свої почуття. Замість того у неї є працюючі механізми уникнення - будь то комп’ютерні ігри, робота, паління чи серіали - будь що, аби піти кудись у власний світ і там забутися. Тобто, Уникаючий партнер починає “зависати” у своїх інтересах чи роботі. У відповідь Переслідуючий партнер починає відчувати самотність та тривожитися, бо це вже його прокляття - сильно потребувати іншої людини. І ось Переслідуючий приходить до Уникаючого і зразу починає або просити чогось, або виставляти рахунки: “А чого ти вже 2 доби зі мною не розмовляєш? / Ніколи нічого не даруєш? / Ялинку не виніс, але ж я просила тиждень тому?”. Уникаючий логічно сприймає це як критику чи претензію і починає йти в оборону - пасивну (уникнення) чи агресивну (зустрічні претензії, крики) і на жаль абсолютно не сприймає це як запит на близькість (хоча це був він).
Переслідуючий партнер вже був тривожний, а тут ще й явні докори та відштовхування. Звісно, що він у відчаї, йому теж є що сказати і він підтримує сварку. Врешті решт обидва партнери розходяться по своїх кутах, обидва незадоволені та непочуті. Переслідуючий отримав 2 відштовхуванні, купу негативних докорів на свою адресу та зазвичай саме такого партнера вважають винний у сварках, тому щирі співчуття тривожному партнеру. Я знаю, що тут немає вашої провини, тільки страждання. Відсторонений партнер отримав сварку на “пустому місці” (як їм здається), купу негативних докорів на свою адресу і в нього потроху назрівають сумніви, чи люблять його взагалі, чи просто хочуть використовувати (бо скільки б я не давав - все мало!).
Отака сумна історія і я сказала, що Ромео та Джульєтта відпочивають зі своїми стражданнями, бо негативні цикли та відсутність розуміння в парах занапастили набагато більше гарних стосунків та шлюбів, ніж суворі батьки.
Що глибше у внутрішньому світі в тривожного партнера?
- Потреба в любові.
Природа тривожного партнера - постійно потребувати близькості. Тягнутися, бажати, любити, зазирати в очі і шукати відгуку. Життя для них починається після реалізації головної потреби - в любові та близькості. Коли добре в стосунках - немає людини миліше. Вони розслабляються, муркочуть та починають шалено розвиватися, “любити себе”, розквітають.
(Повертаюся до прикладу, де тривожний партнер - жінка)
Ось трапляється, що зв’язок з чоловіком тимчасово розривається… У цьому випадку рано чи пізно їй стає настільки тривожно, що це буквально зводить з розуму. Ці партнери частіше за все - діти таких самих тривожних мам та байдужих холодних батьків і тому відсторонення коханої людини для них буквально означає: “Мені пофіг на твої почуття, як і всім було у твоєму житті”.
Але надія, що з коханим чоловіком це вже не буде так, заставляє жінку йти з цим страхом до партнера. По суті те, що вони далі кажуть, ЗАВЖДИ означає: “Будь ласка, втіш мене, бо мені здається, що ти зник із наших стосунків і я тобі більше не потрібна”.
Але Тривожні так не кажуть… Вони кажуть: “Що ти робив весь день?!” або “Чого ти зовсім зі мною не розмовляєш?” чи “А чого я маю випрошувати в тебе гроші?”, що для Відстороненого є просто ударом під дих. Але про їхню історію - буде далі.
Звідки береться відчуття відсторонення.
Тут є один момент, який всім треба знати. Те, що відчувається тривожною партнеркою як відсторонення партнера, не є і не може бути об’єктивним! Це суто емоційно і витікає з її особистих травм. Вона може почати відчувати відчуження, коли чоловік, наприклад:
💔 довго грає у ігри (а в неї є потреба проводити час разом),
💔 або просто не каже компліментів (нереалізована потреба в увазі),
💔 чи не розмовляє з нею після роботи (і вона не відчуває себе йому цікавою),
💔 довго нічого не дарував (якщо “мова кохання” - гроші і подарунки),
💔 чи не виніс вчасно сміття (це про відсутність турботи),
💔‼️або пішов на війну (так, навіть це може сприйматися як особиста образа, бо “він мене покинув”, як, наприклад, батько, що пішов з родини - фізично чи емоційно),
💔‼️або має працювати на трьох роботах задля неї (і навіть це може сприйматися як відсторонення, якщо “мова кохання” такої жінки не гроші та подарунки, а приділені їй час та увага)
Можна скільки завгодно засуджувати цю властивість тривоги, - не бути раціональною, - але так воно просто є, і є у всіх!
Зростання відчуття покинутості та тривоги в партнерки стосується суто її емоційних факторів, на які не можна вплинути з інтелектуальної системи.
“Як вона не розуміє?! Це ж відрядження! Я працюю заради родини!”
або: “Як вона не розуміє - я ж втомився, я ж відпочиваю!”
Відповідь така: вона все розуміє, але розумні пояснення нічого не дають її відчуттю відкинутості та самотності. Виправляти треба почуття. А не пояснювати їй, чому вона не має їх відчувати.
І чоловіки, знайте, що у вас нормальна тривожна жінка, яка з вами саме заради любові. З нею все в порядку, бо цей механізм психіки у всіх так працює! Вона очікує від вас кохання - і крапка.
І ви ж це кохання колись їй обіцяли, вірно? Ви думали, що кохання - то буде секс та гроші? Ой як жаль… 😜 Ну що ж поробиш? Виявляється, це не так. Це рідко бувають саме секс та гроші. Для тривожних партнерок кохання - то щось своє, що витікає з її емоційних потреб.
На щастя, до цієї несправедливості є одна величезна компенсація - її почуття досить легко скорегувати, якщо знати як і один раз розібратися в цьому - що їй треба і як їй дати. (Звісно, якщо у вас є бажання щось їй давати). Але то буде точно не ваші виправдання. Виправдання чоловіків треба тільки самим чоловікам.
Що робити?
Якщо тревожна партнерка починає отримувати те, що їй треба, згодом вона заспокоюється. Кожен раз, коли піднімається тривога - вона отримує позитивну відповідь, якої не було в неї в дитинстві: “Я тебе люблю. Тобі не треба більше хвилюватися про це. Навіть якщо здається, що я відсторонився або я на роботі, я все рівно тебе люблю, треба тільки попросити - і я відгукнуся та заспокою”.
…Так було б у якомусь ідеальному світі… Але це можуть тільки емоційно-доступні партнери, яких тільки кілька відсотків, і вони родом із родин з надійною прив’язаністю чи з кабінетів психотерапевтів. Але цього може навчитися будь-яка людина, коли захоче.
✅ Тобто, підвищена тривога та емоційна потреба у любові добре лікується за допомогою теплого емпатичного партнера, що здатен ставитися до партнерки зі співчуттям та прийняттям. Це, прямо скажімо, буває рідко-рідкенько...
✅ Або ж це лікується повною самодостатністю, коли людина (за допомогою психолога, з досвіду - інакше ніяк) навчається все більше і більше задовольняти всі свої емоційні потреби самостійно або за допомогою інших людей (друзі, подруги, рідня, діти, хто радий це розділяти). Але для родини це трохи сумний шлях, тому що в цьому процесі тривожний партнер начебто втрачає свою чутливість та здатність глибоко та з великою насолодою “зливатися” зі своїм партнером почуттями та кохати його всім серцем. Тобто, для Тривожного це про охолодження. А далі він чи вона вже вирішує - якщо в нього більше немає такої сильної любові та потреби в людині, чи варто зберігати ці відносини.
❌ І звісно ще є дуже хибні шляхи, по яких неусвідомлено йдуть багато пар, де потреби тревожного партнера у любові надто довго не задовільняються. То і коханці, і розлучення, і уход в залежності чи роботу. Це все шляхи руйнування, але вічно тривожний партнер чекати не може і щось має обирати.
2. Потреба в прийнятті.
Інша велика потреба тривожного партнера - бути прийнятим у всіх його почуттях. Бо Відсторонений йому весь час дає зрозуміти, що з ним “прям біда”, він весь “якийсь нетакийсь” і вся проблема - тільки в ньому. Йому “вічно треба”, він має “просто заспокоїтися” і “що ти себе накручуєш?!”
Вічний біль Тривожних партнерів та партнерок - відчуття “зі мною щось не те”, їм хочеться переробити себе, покращити, у крайньому випадку - заткнути собі пельку.
Їх кидає із стану, коли людина не може контролювати себе від душевного болю - до стану, коли нестерпно соромно за себе, бо не контролював себе.
Цей біль з’явився не сьогодні. Таким людям вже надходили сигнали неприйняття в дитинстві: “Ти надто шумна!” / “Що ти вічно плачеш? Дратуєш!” / “Що ти як ненормальний? Можеш хоч трохи посидіти спокійно?!”. Основний посил, який отримує дитина: “Тебе! Просто! Неможливо! Витримати!”
І відтоді такі люди живуть всередині з глибоким почуттям сорому та вічної провини, що вони не можуть “бути спокійними, як всі”. І їм вельми треба, щоб близька людина приймала і підтверджувала, що їхні почуття зрозумілі та нормальні. Але - ні! Від Відстороненого вони отримують як раз протилежне - саме їхні почуття, їхній спосіб виражати себе знов засуджується: “Ну ти ненормальний” / “Ти можеш без істерик?!” / “Що ти вічно плачеш? Дратуєш!”
Що робити?
Тут все простіше. Якщо потребу в коханні самостійно наповнити важче, ніж з люблячою людиною поряд, то потребу у прийнятті - можна!
Справа в тім, що людині треба не чиєсь прийняття, а суто власне. Колись голоси рідних пішли у підсвідомість та почали звідти нашіптувати: “Тебе просто неможливо витримати” і перемагати треба саме їх - ці несправедливі внутрішні голоси.
Бо партнер ніколи не зможе легалізувати для вас крик чи істерику. Це порушує його кордони.
А ось ви самі можете перестати засуджувати себе. Бо з цього починається виправлення ситуації. Коли ви приймете, що ви кричите, бо не можете щось витримати, і замість сорому підете у співчуття та допомогу собі… Коли ви самі утрете собі сльози і скажете: “Серце моє, плач, бо болить, а я поки приготую тобі смачну кавусю”... Коли у відповідь на всі свої почуття ви скажете собі: “Відчувати це - нормально. Я більше не зраджу себе”... Тоді ви й зцілитеся. Кажу як людина, що проходила цей шлях.
Далі буде...
Авторка: Дьяченко Оксана
Проблеми у відносинах. Частина 2
Проблеми у відносинах. Частина 3