“Кораблю безпечніше в порту, але він не для цього будувався.”
Ґрейс Гоппер.
Більшість людей бажає, чекає і шукає щастя, проблисками відчуває його, а будувати своє щастя ніхто нікому не заважає... І все ж таки для більшості щастя назавжди залишається в майбутньому часі, це тільки очікуваний, бажаний, а не реальний стан. Як багато готова була б віддати людина, щоб дізнатися секрет щастя? Дуже багато… Саме тому люди так люблять читати розумні книги і все життя шукають Істину – це не що інше, як спосіб покращити та наповнити своє не надто щасливе існування. Але, перебуваючи весь час у пошуку, ми забуваємо просту істину, яку можна описати словами: “Якщо літак прилетів не туди, значить, він і летів не туди увесь час”. Ми забуваємо про головне – подумати.
Вирушаючи в подорож до моря, ми плануємо все заздалегідь: купуємо квитки, бронюємо готель, вирішуємо питання щодо таксі і багажу... Звичайно, до щастя неможливо прокласти маршрут таким же чином, його неможливо спланувати або розрахувати за якоюсь хитрою формулою. У його пошуку не можна покладатися на чиїсь критерії та поради. Але подумати про нього, сформулювати його для себе, щоб хоча б розуміти, що для вас точно не є щастя, звичайно, було б корисно.
Нікому не відомо, з чого саме починається шлях до щастя для кожної конкретної людини, але точно відомо, що він НЕ починається з пасивності та лінощів, тілесної чи душевної...
Пам’ять про те, що таке щастя як джерело вічної чистої радості, у нас зберігається з дитинства. Тоді ми могли будь-якої миті черпати з цього джерела, і нам не доводилося докладати для цього жодних зусиль. У молодості ми свідомо не шукаємо щастя і, якщо чесно, навіть не знаємо, чого саме хочемо, і дуже не впевнені в собі, щоб брати висоти і діяти. Та й особливих сумнівів не виникає, що щастя чекає десь попереду і обов’язково обрушиться на нас як манна небесна… Потім, у свої найкращі роки, ми вже надто зайняті, у нас немає ні часу, ні звички до роздумів та філософствування на абстрактні теми – і пошуки зовсім зупиняються. А потім інші відмовки: “Мій поїзд уже пішов”, “Сили вже не ті”… Хоча насправді людині може бути 35-50 років. Але побут її вже встановився, увійшов в колію, у неї є якась постійна (найчастіше нелюбима) робота, і вона просто перестає вважати зміни необхідними. З цієї точки починається старість, коли людина повністю мириться зі своєю долею та безсиллям перед життєвими обставинами. На жаль, це доля 90% людей. Звідси й народна мудрість: “Якби молодість знала… Якби старість могла…”
Найбільш діяльні з нас, звичайно, шукають щастя активно. Вони можуть прочитати ту чи іншу книгу на тему, почерпнути ідеї з фільму “Секрет”, книги “Трансерфінг реальності”, навіть усе це спробувати, але після невдачі назавжди залишити свої спроби щось змінити. Не виходить у людей тому, що цей ключ підходить не до всіх дверей. Він підходить тільки для тих, хто живе своєю мрією 24 години на добу, і хто цілком здоровий ментально та душевно. Тобто метод “Секрету” підходить тим, у кого і без будь-якої візуалізації все вдалося б. Але здебільшого внутрішніх глибинних проблем у нас стільки, що рано чи пізно вони переможуть будь-яку позитивну мотивацію і знову потягнуть нас на дно. Тому повторюся: починати треба не з чиїхось порад і книг, а з роздумів, пошуку відповіді, вірної тільки для вас:
що таке щастя особисто для вас та де його можна знайти?
Ніхто не зможе вас цього навчити. Але я можу задати певний напрямок для ваших роздумів.
Хочу навести тут цитату письменниці, лікаря та гуманістки Бронні Веє, автора книги “П’ять найпоширеніших речей, про які люди шкодують перед смертю”. Вона багато років пропрацювала в клініці, доглядаючи людей, які проживали останні дні свого життя. За цей час жінка вислухала багато речей у минулому, про які люди шкодують, і, зрештою, склала список із п’яти найпопулярніших.
Ось він:
1. Я шкодую, що мені не вистачило сміливості жити так, як я вважав за потрібне, а не виправдовувати очікування оточуючих.
2. Я шкодую, що надто багато працював.
3. Я шкодую, що мені не вистачило сміливості висловлювати свої почуття.
4. Я шкодую, що втратив зв’язок із друзями.
5. Я шкодую, що не дозволив собі бути щасливішим.
Це говорили люди, для яких усі життєві шляхи вже пройдені. Це мудрість, викристалізована на порозі смерті. Це урок для кожного.
А тепер давайте подивимося, які такі неймовірні перешкоди не давали цим людям почуватися добре в останні дні життя?
1. Невпевненість у собі. Думка оточуючих.
2. Амбіції. Бажання заробити більше грошей.
3. Недооцінка значення почуттів.
4. Недооцінка людського спілкування.
5. Внутрішня напруга, відсутність прагнення до щастя.
Зверніть увагу, тут немає жодної екстремальної, жахливої, непереборної обставини, яких ми всі так побоюємося. Адже в більшості випадків ми боїмося, що не станемо щасливими через якісь негативні події: нещастя, хвороби, політичну нестабільність, бідність, невдачу, нещасне кохання, чиюсь смерть, неоціненість з боку начальства та оточуючих. Але виявляється, щастя НЕ досягається руками самої людини. Причому не через якісь її грандіозні помилки, а просто через неправильно розставлені пріоритети... Через дрібні, здавалося б, безневинні, риси характеру... Ці вороги здаються такими незначними...
1. Наприклад, відсутність впевненості у собі до останніх днів сприймається нами просто як частина темпераменту або як “справа наживна”, ще з’явиться. А деякі з нас думають, що значення такої якості як впевненість у собі надто перебільшене, і воно не надто важливе для життя… Проте саме воно очолило список перешкод до того, щоб бути задоволеним своїм життям.
2. Зайві амбіції. Вони, навпаки, сьогодні у всіх у пошані. Без амбіцій та прагнення до успіху, без згоди на тяжку працю, просуваючись кар’єрною драбиною, за жодну справу не рекомендується братися. І з цим не посперечаєшся. Але ціна, дивіться, яка висока. Якщо робота обмежує інші важливі сторони життя, вона призводить до спустошеності та розчарування у старості. У ній немає радості, і в ній знаходиться корінь невміння розслаблятися та насолоджуватися життям.
3. Недооцінка почуттів, небажання розвивати свою емоційну сферу. З точки зору досягнення будь-якої мети це справді здається неважливим. Якісь дурні “сюсі-пусі” та хмари з рожевої вати. Однак саме розвинена емоційна сфера приводить людину і до зрілих відносин, і до самореалізації, і до вміння насолоджуватися кожним днем. Можливо, і до щастя.
4. Недооцінка присутності інших людей у нашому житті. Дружба не менш важлива для емоційної гармонії, ніж кохання. Вона нам нічого не коштує – можливо, тому ми так низько її цінуємо. Але, звичайно, під друзями маються на увазі не товариші по чарці і не порожні знайомства. Дружбу можуть дозволити собі лише люди з певним рівнем душевної та емоційної розвиненості. Це пройдені разом випробування, радості та втрати, це повне прийняття особистості друга: його внутрішнього світу, переваг, недоліків та всіх його обставин. Втрата такої дружби викликає жаль і смуток на схилі життя.
5. Внутрішня напруга, невміння бути щасливим.
Насправді це відсутність розуміння природи щастя і відсутність вектора у бік щастя. Людина протягом усього свого життя схильна до впливу різних психозів, кидається, боїться, ставить собі меркантильні цілі і ніколи не буває повністю задоволена. Ніколи не зупиняється, ніколи не мислить глибоко. Наприклад, ви. Скільки разів у своєму житті та наскільки глибоко ви думали про щастя? Що це таке? Чи важливо воно для вас? Якщо “так” чи “хотілося б”, тоді чому ви ніколи не думаєте про нього? Що ви робите задля досягнення його? Саме для досягнення щастя, а не успіху, життєвої стабільності чи матеріального благополуччя. Якщо “нічого”, тоді ваша увага сконцентрована на інших, різних подіях і зовнішніх обставинах, проблемах, турботах, а великі і важливі цілі залишаються поза увагою, і є ризик того, що їх ніколи не буде досягнуто. Все дуже просто: сконцентровані на проблемах – отримуєте проблеми. Звичайно, позбутися внутрішньої напруги, яка щогодини вимагає уваги, досить складно. Але прагнути до щастя більш усвідомлено – аж ніяк. Це цілком під силу кожному.
П’ять речей, про які шкодують люди, про які написала Бронні Веє, – перелік реальних, справжніх ворогів нашого щастя. І це не жахливі помилки, невдачі та провали, а дрібні, малопомітні недосконалості нашого характеру. Страхи, що керують нашою поведінкою. Неправильні пріоритети. Пасивність. Пропоную вам глибоко та чесно проаналізувати своє життя по кожному із цих пунктів. Чи не будете ви самі шкодувати про багато чого на порозі смерті?
Насамкінець пораджу вам у своїх пошуках не керуватися стереотипами, що зображають щастя як буйну, пристрасну радість. Найбільш приємне і комфортне щастя для людини – це тихий і спокійний стан, схожий на вдячність, що переповнює, на умиротворення, на тепло в грудях, на розчиненість в моменті, коли тобі просто ДОБРЕ.
Автор статті: Оксана Дьяченко
