Написати цю статтю мене спонукнула низка абсолютно різних клієнтських випадків, в яких жінки, говорячи про такі різні проблеми, вимовляли одні й ті самі слова, немов хтось написав їх для них під копірку.
Так, вони можуть докладно описати поточну ситуацію і можуть зафіксувати свій стан, називаючи його словами: “мені погано”, “не можу впоратися”, “некомфортно”. Але при цьому вони зовсім не можуть відповісти на просте запитання: “Що ви відчуваєте, коли вам погано?”
Відповіді бувають такими: “Ну, я плачу”, “Ну, я вдома сиджу і нікуди не виходжу”, “Ну, мені некомфортно”. У процесі подальших опитувань та розмов виявляється, що називати свої почуття точними словами, розпізнавати нюанси своїх психічних станів клієнтки абсолютно не вміють. Вони описують або що вони РОБЛЯТЬ, намагаючись вирішити проблему, або що вони ДУМАЮТЬ з цього приводу. І тут проявляється жахлива розбіжність двох різних підходів до вирішення психологічних проблем: жінка відчуває біль, але жінка нічого не знає про свої почуття і намагається вирішити проблему лише на рівні думок і слів. Вона хоче ЗРОЗУМІТИ свою проблему, подумати про неї – і змінити стан. Відчувати вона не хоче, бо це боляче. Виходить, що проблема виникає на рівні почуттів, а вирішення жінка очікує на рівні ментальних концепцій. Ось тут і криється проблема, надто типова та гостра для західних жінок, щоб не звернути на неї уваги.
Чому я говорю зараз саме про жінок? Хіба чоловіки не приходять із душевним болем? Приходять. Але думки і дії – це їхня законна зброя, якою вони добре володіють і користуються. А мовою жінок завжди була мова почуттів та емоцій. Це наше сильне місце… Якби ми знали хоч щось про нього.
Чого хочуть жінки?
Все, що пов’язано з емоційною сферою, в силу нашої вродженої чутливості і практично гормональної залежності від циклів всього на світі (Місяця, пори року, погоди,..), гіпер-супер-мега-важливо для нас. Без певної гами емоцій жінки почуваються ненаповненими, порожніми, висушеними. І якщо чоловік, який не має влаштованого особистого життя, може спробувати піти на роботу, “всіх там порвати і перемогти”, і йому стане легше, то жінка повинна самоствердитися, насамперед, на терені глибоких почуттів і переживань, повинна навчитися добре розумітися на своїх емоціях і настроях, потім – володіти собою, і лише тоді, вміючи відрізняти добро від зла, знаючи, як справлятися з горем, страхом, тугою та злістю, вона може створити щасливу сім’ю та правильно виховати дітей.
У наш час багато хто говорить про те, яким повинен стати чоловік до того, як його можна назвати “зрілим”, “справжнім” або “таким, який здійснився”. Але чомусь ніхто не описує критеріїв для жінки “зрілої” та “такої, яка здійснилася”. Ні, звичайно, ми знаємо, якою вона повинна бути зовні і що вона повинна РОБИТИ для сім’ї, для чоловіка, але як можна стати такою, не освоївши світу почуттів, емоцій, настроїв, їх півтонів, відтінків, амбівалентності та змішання?
Моя особиста думка, що як основним критерієм “зрілості” чоловіка можна вважати вміння приймати правильні рішення, ясно мислити та ефективно діяти, так і основним критерієм зрілості жінки можна назвати вміння орієнтуватися у світі почуттів.
Жінки, коли ви востаннє тремтіли від захоплення, жадали розради, завмирали від несподіванки, німіли від обурення чи біснувалися від гніву? У яких ситуаціях ви буваєте ранимою, а в яких – пораненою, у яких – чуттєвою, а в яких – чутливою? Чим відрізняється зневага від гидливості, а зажерливість від жадібності? Скільки станів із спектру любові та закоханості ви можете впізнати та ідентифікувати, якщо на одному полюсі шкали – найтонша ніжність та усвідомлення цінності присутності іншої людини у своєму житті, а на іншому – запекла пристрасть, що межує з божевіллям?.. Більша частина жінок “залипла” у 3-4 найпростіших емоційних реакціях і з почуттів у нас тільки “нормально” – “ненормально”. Чи достатньо цього для щастя?
Ось чому туга за щасливими сімейними відносинами у жінок така сильна, а провал у відносинах ми сприймаємо як особисту катастрофу… Це наша найглибша природна потреба – бути реалізованою у світі почуттів, як для чоловіків – зійти на вершину, досягти успіху та визнання. У них – висоти, у нас – глибини…
Для втілення своєї потреби знайти сімейне щастя жінки докладають чимало зусиль. Але, як відомо, сьогодні перші шлюби для 75% людей – це взагалі якесь непорозуміння, не більше ніж тренувальний забіг завдовжки від кількох місяців до кількох років. Як сказав один мій клієнт: “Статистика така, що вам навіть немає сенсу цікавитися, наскільки товста мати вашої першої дружини”. Чому так? На мою думку, справа у повній відсутності емоційної освіти у нашому суспільстві.
Розум і почуття...
В умовах патріархального суспільства хлопчики отримують досить повний спектр необхідних їм життєвих навичок. На цьому побудовано всю нинішню систему освіти, яка добре розвиває ерудицію, розумовий апарат, логічне мислення (звісно, якщо є бажання їх отримати). Крім того, хлопчиків вчать працювати руками: усі технічні та найпрестижніші професії розраховані саме на них. Хочеш з ранку до ночі молотком стукати, віртуозно великою викруткою крутити, компанією керувати чи стати відомим футболістом, космонавтом, політиком, вченим? А ось фігушки – народися спочатку хлопчиком!
А в якому становищі опиняються дівчата? Нас вчать тому ж самому, хоча ми тут явно не такі сильні. Вибачте, феміністки, низький вам уклін за спроби і старання – але, знову ж таки, на мою думку, немає сенсу намагатися віртуозно опанувати те, що не закладено в нас природою, і закидати в комірку те, що дано і закладено. У школі всіх однаково вчать розвивати мислення (функція, яка особливо важлива для чоловіків) і працювати руками. І хоча “працювати” для дівчаток – це “вести господарство”, все одно розвивається при цьому тіло, прищеплюється дисципліна та самодисципліна. Тобто це знову-таки навичка, важлива для хлопчиків. Тільки вже в досить зрілому віці спеціалізація за професією дозволяє дівчаткам розвивати себе хоча б професійно з урахуванням своєї статі. Тобто нарешті після 18 років ми вже можемо вільно вибирати, чи бути нам стриптизерками, секретарками, доярками чи шпалоукладачками… Я, звичайно, утрирую, але, думаю, що так я точніше донесу свою думку. Якщо ж жінка обирає “чоловічу професію”, то й розвиватися продовжує переважно її чоловіча частина. З усіма наслідками, що випливають із цього, у вигляді різних емоційних негараздів.
А ось чуттєву сферу наше суспільство практично ігнорує. Або зводить її до абсолютно банальних, спрощених, анекдотичних форм. Тут нас не навчає ніхто і нічому. Емоційність вважається мало не слабкістю, недоліком, іноді її порівнюють з “істеричністю”. Рідко кому пощастить почути від мами чи бабусі змістовне повчання чи напуття у дитинстві. Найчастіше це лише заборони та обмеження: “Ти ж дівчинка! Навіть якщо це твій брат насмітив морозивом – прибирати за ним повинна ти!”, “Дівчинка має одягатися більш охайно!”, “Дівчата не повинні перемагати хлопців у бійці”, “Намагайся їсти поменше тортів – для дівчинки важлива краса”, “Слідкуй за мовою – дівчатка так не виражаються!”
Є ще “пожива для душі”, яку пропонує дівчаткам телевізор та книжки, але найчастіше це сентиментальні романи, а не щось пізнавальне. Про якість усієї цієї інформації я навіть говорити не буду. Дівчата, які виросли на безглуздих романтичних казках і недосяжних ідеалах краси, які не знають що їм робити зі своїми почуттями та емоціями, не кажучи вже про емоції інших людей, виходять у світ з таким добірним сміттям у голові, що дивуєшся тільки тому, що серед перших шлюбів ще залишається 25% довгих. Хоча “довгий” ще не є синонімом “щасливий”. В Одесі кажуть: “Жили вони довго та щасливо: 3 роки щасливо і 57 – довго”.
Інформаційні пастки.
Звичайно, частина жінок, яким не вдалося відразу, з нальоту, налагодити нормальні відносини, починають підозрювати, що чогось, можливо, не знають. Сьогодні, в “інформаційний вік”, здавалося б, будь-які знання доступні нам без обмежень. Жінка, яка шукає, цілком може знайти всю необхідну їй інформацію про відносини. Але тут багатий вибір грає з нами злий жарт: різномаштабних знань надто багато. Інформація, яка публікується в Інтернеті, найчастіше суперечить одна одній. Буквально кому що стукне в голову – все тут же з гордістю подається в маси. Для того, щоб знайти на цьому звалищі діамант, потрібно вже бути золотошукачем. А молоді дівчата, та й дорослі жінки читають все поспіль і часто беруть все прочитане за чисту монету. Професійні психологи, практики з великим досвідом, рідко змушені піаритися в Інтернеті, а тому їхні статті не розмножуються, як кролики. Розмножуються статті людей, чий заробіток залежить від плодючості. Крім того, Інтернет-інформація найчастіше є лише уривками якоїсь однієї обмеженої теми. Малі форми, типу коротких статей або добірки “10 порад, як пізнати себе за 1 хвилину” найбільш затребувані саме через свій невеликий розмір. Так люди, що їх читають, економлять час. Поради викладаються у формі: “Роби те, не роби це”, “Стань таким-то”, “Роби добро і не роби зла”. ЯК, скажіть на милість, прочитавши текст на половину сторінки А4, можна стати зовсім іншою, ідеальною людиною, такі статті інструкцій не пропонують. Тому висновки про якість Інтернет-інформації, як і якість цієї статті, я залишаю вам.
Книги також пишуться не з метою популяризації знань, а для успішного продажу. Тобто до автора відразу ж висуваються вимоги, щоб з книги можна було зробити серію, а значить, тема книги вибирається дуже вузько: “Як не стати жертвою психопата”, потім “Як не стати жертвою нарциса”, а потім “Як не стати жертвою Інтернет-залежного нарциса-психопата”. Ну, наприклад… Наступна вимога – щоб мова книги була легкою, заманливою, зрозумілою навіть новій зірці поп-естради. Практичних порад має бути багато, так, щоб їх можна було пронумерувати у “100 рецептів від…” або “100 порад для…”. А чого вартий улюблений багатьма псевдо-психологами наказовий спосіб! “Піднімайся з дивана і добивайся всього!”, “Полюби себе!”, “Хочеш бути щасливим – будь ним!”.
Благаю вас, тікайте від наказового способу, як від вогню: жоден професійний психолог його собі не дозволить. Проте книги з ним виходять яскравими, приголомшливими, хоч і зовсім порожніми. Це, скоріше, мотиваційні листівки, аніж джерело знань. Не дають вони абсолютно нічого. У них пишеться лише те, що людині зрозуміло і приємно читати. Позитивне, таке, що закликає, бажано романтичне. І які тільки шедеври мені доводилося там читати!
“Кожна жінка – Богиня і Цариця” – адже це приємно чути, навіть якщо ти Фроська із Задрипанська, правда?
“Бери у життя все, що забажаєш, – я знаю Таємницю, ЯК треба сформулювати, щоб вийшло все” – адже хочеться ж?
“Однією тільки силою думки зможеш зачарувати будь-якого чоловіка” – звичайно, вперед, пробуйте! Не важливо, що ти являєш собою.
“Знання давніх шаманів Майя на службі у твоїх бажань” – прямо ням-ням-нямочки!
“Відкрий свою душу, дізнайся потаємну перлину інтуїтивної мудрості”. А цього дайте два!
Але вам не здається, що такі книги нагадують вивіски на магазинах з дешевою блискучою біжутерією?
Насправді ТЕ, що в людині змушує її шукати відповіді на складні життєві питання, знаходиться в набагато більш далеких глибинах психіки. Грубо кажучи, з океану нашої особистості, з самого дна, піднімається глибоководне первозданне чудовисько, яке ніколи в житті не бачило світла і ставить питання: “Хто я, що це за світ, і як у ньому жити?”. А тут підпливає до нього мальок карася: “Не заморочуйся! Ось 101 спосіб правильно плескатися і бити хвостом!” Так це виглядає.
Де шукати відповіді?
Але до чого я все це? Жінки, милі, шукати необхідну інформацію потрібно не довкола себе, а У СОБІ. Зайнятися своєю емоційною освітою, навчитися страждати і засмучуватися (а значить – глибоко відчувати і переживати свій біль та розуміти біль іншої людини) та виходити з горя; турбуватися і боятися (а значить – виробляти навички захищатися, ставати сильнішими та витримувати виклики своєї долі); гніватися і злитися (а значить – вміти відстоювати себе, дозволити собі бути чесною, не терпіти принижень, навчитися захищати своїх дітей); бути вразливою і помилятися (а значить – вміти довіритися і залишатися живою)… Могла б написати – “закохуватися”, але напишу “у питаннях кохання думати злагоджено – головою та серцем”, тому що закохуватися “по-швиденькому” ми вміємо чудово, а от розпізнавати людину, дійсно гідну, і працювати потім над стосунками – не завжди…
Але поки на прийомах ви з почуттів називаєте лише “мені добре” і “мені погано”, НІХТО не зможе зробити вас щасливими – ні чоловіки, ні психологи. Ви просто не знатимете нічого про щастя, крім інформації, яку ви почерпнули з фільмів та картинок Інтернет-мотиваторів. Знайдіть – яке на смак саме ВАШЕ ЩАСТЯ. Чого я вам щиро і бажаю!
Авторка статті: Дьяченко Оксана
